24 лютого – день, який змінив наше життя і додав корективи в роботі по всій Україні. Ми поспілкувались з чарівною Лучинською Мар’яною щодо її не легкого випробування відкриття ресторану «М’ясо Вино та Кіно» за два тижні до війни та ідея долучити ресторан у волонтерських цілях.
Ви відчинили ресторан за місяць до війни, які думки щодо цього були 24 лютого?
Так, ми відчинили свої двері 10 лютого офіційно, приклали дуже багато зусиль для того щоб зробити для наших гостей затишний ресторан з зрозумілою для них їжею. В нашому випадку основний продукт – це м’ясо. Налаштовані були дуже рішуче, так як і концепція, і кухня сподобалась багатьом відвідувачам вже з перших днів.
Ми розуміли, що ми на вірному шляху. У нас вже святкували масштабні дні народження, проводили бранчі, та просто приходили смачно поїсти. На 24 лютого у нас була спланована особлива винна дегустація, на яку ми продали усі квитки. Також була спланована затишна вечеря в поєднанні смачного вина та розповіді від одного з відомих сомельє столиці та запрошені спеціальні гості.
А рано вранці 24 лютого ми прокинулись від вибуху, який пролунав недалеко від мого дому та ресторану. Всередині все охололо, думки були тільки про дітей та рідних. Про ресторан в той момент не думала, єдине що зробила – написала усім про те що дегустацію відміняємо та закликала усіх залишатись вдома.
В який момент до вас прийшла ідея задіяти ресторан у волонтерських цілях? Хто допоміг в здійсненні плану?
Це не можна назвати ідеєю, це розуміння того, що людям потрібна допомога – і якщо я можу її надати, то не буду сидіти склавши руки. Мені знадобилось декілька днів, щоб залишити дітей в безпечному місці та адаптувати їх. Практично 2 тижні ми з чоловіком удвох готували обіди. Не було ніякої реклами, ми просто написали на листочку, що з 13:00 до 15:00 кожного дня годуємо безкоштовно переселенців та пенсіонерів. В перший день до нас прийшло 39 людей. Але наступного дня ми були просто в шоці – 190, потім понад 200, 370 і так далі. Я зробила пост в себе на сторінці з проханням допомогти руками на кухні, бо розуміла що ми не встигаємо готувати стільки порцій з чоловіком. І люди почали відгукуватись з пропозицією допомогти. Тоді стало набагато легше.
Хто зараз у вашій команді волонтерів? Чи ж нові бажаючі?
Найпершими відгукнулась моя подруга Катя, вони з мамою Тетяною приїхали одні з перших нам на допомогу з іншого міста. Потім прийшла жінка, Світлана (обіймаю подумками, тому що Світлана з окупованого Донецька і через тиждень вона змушена була поїхати додому) і наступного ранку нас було вже четверо. Потім написала в інстаграм Юліана, дивлячись її фото я подумала – для чого ти питаєш про допомогу, все рівно не прийдеш (посміхається). Так як на фото була супер модна краля, я написала звісно приходьте (а в голові промайнуло, звісно не прийде). Я була дуже приємно здивована коли зранку побачила її біля ресторану. Наступного дня вона привела своїх подруг, дві сестри Світлана та Катя, котрі вмить влились в роботу і ми вже всі разом працювали як бджілки. Ще через день до нас приєдналась Інна та ще одна Катя. Тоді я зрозуміла що разом ми – команда мрії. Дівчатка низький вам уклін за те, що допомагаєте мені, і ми разом робимо добру справу.
Хто і як вам допомагає – фінанси, продукти?
Перших декілька тижнів ми годували всіх за свій рахунок. Використали усі запаси ресторану, та зрозуміли, що можемо не потягнути таку кількість людей власним коштом і звернулись до друзів за допомогою. Багато хто відмовляв нам, або годував обіцянками. Першими нам допомогла патрульна поліція з міста Бориспіль, дякую пану Артуру Олександровичу за величезну допомогу. Мені просто зателефонували і сказали чекайте до вас виїхала допомога. Я була дуже вдячна, адже привезли все необхідне: тушонки, муку, картоплю, м’ясо… це було надзвичайно приємно, дякую їм! Це була суттєва підтримка в той момент.
Продукти приносили навіть просто наші читачі інстаграм. Хтось пару кілограмів макаронів, хтось молоко, з якого доречі ми спекли 400 млинців. Дівчата які допомагали на кухні також знаходили допомогу. Пан Сергій разом з фондом «Help UA Today» допоміг великою кількістю засобів гігієни, макаронів, консерви, яких дуже потребували наші переселенці, адже в декого окрім рюкзака нема нічого. Юліана принесла подушки, для сім’ї з Харкова, Світлана чашки та тарілки, Інна допомагає постійно речами для діток.
Ми вже як одна величезна команда!! Кожен допомагає як може.
Один день з життя ресторану – який він?
День починається в мене о 7:00, в ресторан приходжу перша. Включаю усі плити і чекаю на дівчат. Разом п’ємо каву і приступаємо до роботи.
Хтось нарізає кілограмами капусту на салат, хтось чистить картоплю, м’ясо і так далі.
Черга біля ресторану збирається вже о 10:00 хоча ми починаємо видавати обіди з 13:00.
І кожного дня сотні літрів першої страви, компоту, основної страви та салат – все це десятками кілограм ми готуємо власноруч кожного дня. До 15:00 ми видаємо всім їжу. Починаємо прибирати все, і дівчатка ідуть до дому.
Розкажіть про людей! За два місяці ви спілкувалися з тисячами, можливо якась історія запала Вам у душу?
Історій дуже багато, насправді кожну пропустила через себе, і від цього серце розривається на шматки. Люди різні – молоді, похилого віку, інваліди. Плачуть та постійно розповідають те жахіття яке їм довелось пережити. Не хочу згадувати та проживати знову ці емоції. Можливо колись мені вистачить духу розповісти все те, що ми побачили та почули .
Чи плануєте Ви відкривати ресторан а звичних цілях? Чи до останнього будете займатися волонтерством?
Так! Оскільки гроші закінчуються, потрібно сплачувати рахунки за електроенергію, воду, та інші витрати . Ми відкрили вже свої двері, запрошую в гості. Але ми не припинили годувати переселенців. Все залишилось без змін, обіди безкоштовні кожного дня з 13:00 до 15:00. І не плануємо припиняти, разом ми сила!
Слава Україні!
