Усі звикли уявляти суддю суворим, в окулярах та без емоцій, хіба не так? Проте такий образ – стереотипний, і з цим не можна не погодитися, дивлячись на героїню нашого інтерв’ю. Енергійна, відкрита, красива і стильна Вікторія Джарти працює в судовій системі України вже 20 років, починала з посади «запасного секретаря», а зараз – суддя-спікер Господарського суду Києва та громадський діяч. Крім того, вона щаслива мама чотирьох дітей і кохана дружина.
Ексклюзивно для читачів «Печерської Асамблеї» Вікторія Джарти розповіла, з чого починала кар’єру, що далося найважче та як устигає поєднувати сімейне життя з такою відповідальною роботою. Також Вікторія розказала про благодійний досвід та поділилася грандіозними планами щодо підкорення Youtube.
Ви були суддею при чотирьох президентах, і залишаєтеся зараз. Як вам вдалося протриматися морально на держслужбі так довго та дійти до такої високої посади?
Я не замислювалася, але вірно – виходить, що я вже при чотирьох президентах суддя. Морально протриматися? (Усміхається), та я б не сказала, що протрималася. Я із задоволенням і з труднощами проходила всі етапи свого дорослішання. Поки не вважаю, що досягла певних вершин. Думаю, в мене все ще попереду: я сповнена сил і енергії, ентузіазму продовжувати працювати і захищати. Стояти на варті справедливості, законності, рівності. Робота мені справді приносить задоволення. Тому слово «протриматися» тут недоречне.
Розкажіть, з чого розпочиналась ваша кар’єра?
Це дуже цікава університетська історія. На час мого навчання в університеті не було «арбітражного права». Але в мене був чудовий викладач, у якого я писала диплом – Тімчіжев Ігор Хажмуридович. Крім того, що він викладав у нас в університеті, він ще й був чинним суддею Донецького Господарського суду. Ось я прийшла до нього на роботу, ближче познайомитися з процесом, аби написати диплом. І мене так захопила робота в суді, що вирішила залишитися і працювати.
Починала я, звісно, з самих низів – з посади «запасний секретар». Пізніше стала чинним секретарем, потім – помічником судді в Господарському суді Донецької області. А далі перейшла на посаду радника заступника голови Апеляційного господарського суду Донецької області. І через якийсь час вирішила, що це моя доля, поставила собі за мету стати суддею і йшла до неї. Через терни до зірок, як то кажуть. Сьогодні я суддя-спікер Господарського суду м. Києва.
Що найважче у вашій професії?
Найважче – це людський фактор. Перший час я пропускала через себе все: проблеми людей, мені було шкода тих, хто програв або тих, проти кого виносилося рішення. Але пізніше зрозуміла, що за ними стоять не люди, а підприємства, адже я працюю не з фізособами, а більше з юрособами. Через те, що так часто змінюються закони, ми ледве встигаємо стежити за новинками, які приймає наша Верховна рада. А після прийняття їх треба ще правильно застосувати в роботі. Часто буває так, що норми, прийняті Верховною Радою, дуже складно застосувати на практиці.
Чи доводилося вам колись приймати рішення не на користь людини, якій ви, наприклад, симпатизуєте?
Розумію, що почуттів у залі суду немає, але ж усі ми люди. Звісно, спочатку було складно. Як я раніше казала – пропускала все через себе. Але потім зрозуміла, що головне у нас – верховенство права, закон. І перед тим, як прийняти якусь дію, підписати закон, договір, потрібно читати те, що ти підписуєш, щоб потім не було нестерпно боляче за допущені раніше помилки.
Ви – приклад зовсім іншого образу судді: стильна, красива, відкрита. Як стежите за собою?
Дякую за таке запитання і оцінку. Так, я намагаюся боротися зі стереотипами, що в суді жінка має бути у великих окулярах з товстими лінзами, з нефарбованим волоссям. Вважаю, що жінка повинна залишатися жінкою завжди і всюди.
Знаємо, що ви раніше займалися благодійністю. Розкажіть про ці проекти, та чому вони закрилися?
Так, деякий час тому в мене існувала ініціатива «Друге дихання». Я підтримувала дітей переселенців, адже батькам і дітям у той час було дуже складно знайти себе в столиці. Я допомагала їм як психологічно, так і фінансово. У нас були спеціально розроблені програми для дітей: кіноклуб, де ми показували дітям мультики та фільми, розповідали як відбувається їх зйомка, як працюють сценаристи, як відбувається монтаж, їм було дуже цікаво.
Чому поставили на паузу?
Тому що ті діти, яких ми вели, підросли, завели друзів, обжилися у місті, батьки знайшли роботу, і з часом їх було дуже складно всіх зібрати в одному місці. У дітей з’явилися зовсім інші інтереси, і я зрозуміла, що їм уже значно легше, ніж було на початку, коли вони щойно приїхали. Зараз я все одно підтримую дітей з різних дитячих будинків, виступаю ініціатором. Оскільки я спікер Господарського суду міста Києва, до нового року наш колектив зібрав гроші для двох дитячих будинків сімейного типу: я особисто відвезла подарунки. Наприклад, одна сім’я дуже просила великий обідній стіл на п’ятнадцять людей, мультиварку, блендер, міксер і цукерки. Ми з задоволенням виконали новорічні побажання, поспілкувалися з дітьми, було чудово. Друга сім’я попросила для своїх сімнадцяти дітей телевізор, тому що в них його не було кілька років. Радість в очах дітей – це найголовніше. Намагаюся допомагати, хоч і не так часто, як хотілося б. Та якщо хоч одна дитина усміхнулася, а я усміхнулася їй у відповідь, мені дуже приємно.
Ви – багатодітна мама, маєте чотирьох дітей. Як вдається все встигати й поєднувати сімейне життя з такою відповідальною роботою?
Ніколи не думала, що стану багатодітною мамою! Але зараз мої діти – це моє найбільше щастя. Вони прекрасні, чудові, зараз вже досить дорослі, і стають більш самостійними. Як встигаю? А я не встигаю все добре, як хотілося б (усміхається), тому складаю чіткий план дій на кожен день, щоб приділити увагу дітям, проконтролювати, вивчити уроки, пісеньки та вірші.
Ви плануєте запускати в YouTube свій соціально важливий проект «Юриторія». Розкажіть про його місію.
Дякую за таке запитання. Так, зараз я готую проект «Юриторія» Вікторії Джарти. Це буде моя авторська програма на YouTube. Моєю місією стане боротьба з суддівськими стереотипами. Я вважаю, що суспільство повинне знати, що суди, судді, адвокати не такі погані, як про нас пишуть у пресі, як подають інформацію про нашу роботу, як висвітлюють лише ті рішення, які є вигідними і якимись значущими. Кожне рішення, яке приймає суд, значуще для кожного окремо і для всіх.
Тому я вважаю: якщо ми будемо давати людям більше правдивої інформації, тої, яка відповідає реальності, вони побачать роботу суду зовсім з іншого боку. Це титанічна праця не тільки суддів, а й всього апарату. Я хочу, щоб люди знали – аби рішення було опубліковане в реєстрі судових рішень, воно проходить дуже тривалий шлях. Хочу, щоб люди знали, наскільки ретельно судді підходять до написання кожного рішення.
Хто буде гостями «Юріторії»?
Це будуть мої колеги, адвокати, провідні фахівці в області економіки та права. Я думаю, що й політикам буде цікаво обговорити зі мною питання, які хвилюють наше суспільство.
Ваші Очікування від 2021 року?
Я б дуже хотіла, щоб він був більш лояльним до нас і до всього світу, щоб було більше щастя, дитячих усмішок, сонячних днів. Очікую тих же хороших моментів, яких чекає кожна людина.
