Актор Сергій Кисіль, відомий за ролями «Жіночий лікар. Нове життя 2» «Ніхто не ідеальний», «Ловець снів», «БожеВільні» та «Шлях» в інтерв’ю журналу “Печерська Асамблея” ділиться секретами особистого життя та відкриває завісу творчих планів.
Сергію, доброго дня. Найпоширеніша новина про вас зараз – народження дитини. Які ваші відчуття, чи знали що буде саме дівчинка?
Доброго дня! Так, зараз це дійсно головна новина в моєму житті. Відчуття неймовірні, словами важко передати, адже народження дитини — це завжди диво. Ми з дружиною та нашими синами мріяли про дівчинку. Дружина планували це, враховуючи всі «жіночі секрети» — календарі, дати й інші нюанси (усміхається). Коли на УЗД підтвердили, що в нас буде дівчинка, ми були безмежно щасливі, але все одно, вперше побачивши її, це була наче зустріч з маленьким янголом. Діти й досі не можуть повірити, що вона в нас є, не можуть пройти повз ліжечка, щоб не поцілувати її. Вона перевернула наше життя, наповнила його зовсім іншими барвами, і я дуже щасливий бути татом.
Тепер вашого часу вільного ще менше стало – зйомки, народження дитини. Як ви
все встигаєте?
Не встигаю, чесно кажучи. Хотілося б, щоб у добі було хоча б 30 годин (сміється). Зараз я ще повністю не насолодився батьківством донечки, адже завершувався знімальний процес одного серіалу, де графік був надзвичайно щільним — ми мали встигнути до конкретної дати. А тепер стартували нові зйомки, ще й репетиції театральної постановки, тож часу знову обмаль. Але кожну хвилину, коли я вдома, намагаюся віддавати своїй родині максимум уваги й любові. Для мене це найважливіше.
Обрали вже імʼя? Та в честь кого назвали?
Можна сказати, що моя донька сама обрала собі ім’я (сміється). Насправді, пологи у дружини почалися трохи раніше, від зазначеного терміну і ім’я ми планували зовсім інше, але не склалось. 21 листопада народилась донечка, а в цей день у православному світі відзначають Введення у храм Пресвятої Богородиці Марії, народженої Анною. Мою дружину звати Анна. Тому ми вирішили назвати Марією.
Зараз стартували зйомки третього сезону серіалу «Жіночий лікар», але вас в
заявленому списку акторів ми не побачили. Цей сезон буде без вас?
Актори завжди підписують контракти про нерозголошення інформації, і у цього проєкту дуже серйозні штрафні санкції. Тому нічого не можу коментувати. Хай це залишиться загадкою, адже інтрига завжди робить усе цікавішим!
На днях вийшов серіал за вашою участю «Шлях». Розкажіть про свого героя, та чи є
схожості в ньому з вами?
У стрічці «Шлях» я зіграв слідчого воєнної прокуратури, який допитує головного героя, волонтера Олексія (Іван Жилюк), намагаючись з’ясувати, що з ним сталося насправді. У ході цієї довгої розмови розкриваються жахливі деталі злочинів російських окупантів і героїчні вчинки українців, які готові жертвувати собою заради порятунку інших. Якщо говорити про мого героя, то, на мою думку, найбільші внутрішні зміни він переживає саме завдяки історії Олексія. Слідчий через цей допит, покази та розповіді змінюється і перероджується: з “кабінетного щура” він стає гідною людиною. У буквальному сенсі, це як очищення і перелаштування всієї системи — із старої в нову. Я намагався йти цим шляхом у грі. Як я вже казав, ми стали іншими, світ навколо нас став інакшим, але йому ще потрібно очиститися і переналаштуватися для нового життя. У післявоєнному світі кожна система має пройти цей процес. Чи схожий мій герой на мене? Знаєте, я завжди намагаюся створювати персонажів цікавими, відстороненими від себе. Звісно, є жести, емоції чи реакції, які схожі, але здебільшого це окремі індивідуальності. Я взагалі обожнюю, коли глядачі кажуть: «Я тебе не впізнав у цьому проєкті». Для мене це найвища оцінка, як актора.
Ви також є актором «22 театр». Вистава «Нейчерал» – в ній ви просто граєте чи
можливо доклали себе і з режисерської точки?
«22 театр» — це унікальне місце для мене, де я можу не тільки грати, а й отримувати величезне задоволення від творчого процесу. Хоч я багато працюю в кіно-серіальному виробництві, театр займає важливе місце у моєму житті. Я обожнюю сцену, адже там є особлива енергія і живе спілкування з глядачем. У виставі «Нейчерал» я повністю зосереджений на акторській роботі, хоча моя освіта в галузі режисури драматичного театру дає мені певне розуміння, як працює сцена в цілому. Та все ж, наразі я більше актор, і ставити вистави ще не готовий. Часу на це просто не вистачає, а мені важливо залишатися зосередженим на тих проєктах, які зараз займають мою увагу. Можливо, колись, коли відчую, що настав час.
Чи є в Україні режисери з ким ви ще не працювали та мрієте?
Звичайно, в Україні є багато талановитих режисерів, з якими я ще не працював і, безумовно, було б цікаво. Я завжди прагну до нових викликів, і мріяти про співпрацю з такими людьми — це природно для кожного актора. Мене цікавлять режисери, які мають власний погляд на світ, здатні створювати оригінальні, непередбачувані проєктиі виводити акторську гру на новий рівень. Є кілька таких режисерів, чиї проєкти я дуже поважаю за їхній підхід, оригінальність і вміння створювати глибокі, емоційно насичені роботи. Я завжди відкритий до будь-яких творчих пошуків і нових колаборацій, що можуть з’явитись на моєму шляху.
За час повномасштабного вторгнення, як на вашу думку змінилась українська
кіноіндустрія та закордонна?
До повномасштабного вторгнення українські актори та режисери часто стикалися з домінуванням російського контенту, що суттєво обмежувало можливості для розвитку нашого кінематографу. Багато талановитих українських акторів не могли реалізувати свій потенціал на рідній землі, адже здебільшого на головні ролі запрошували російських акторів, а українським акторам давали в кращому випадку другорядні ролі або епізоди. Однак війна стала тією трансформацією, яка докорінно змінила ситуацію. З початком повномасштабного вторгнення, ринок став все більше орієнтованим на національне кіно, а українські актори та режисери отримали нові можливості для реалізації своїх ідей і талантів. Зараз ми можемо бачити, як українське кіно починає вставати з колін. Наші фільми виборюють головні нагороди на фестивалях по всьому світу. У нас є безліч творчих та талановитих людей, які мають що сказати світу, і час для цього настав. Кіноіндустрія не стоїть на місці, вона розвивається та змінюється. Тепер ми маємо шанс створювати проєкти, які відображатимуть нашу культуру, нашу історію та нашу боротьбу. І це лише початок. Головне — привчити нашого глядача дивитися й полюбити українське. Адже боляче бачити ситуацію з кінотеатрами, коли на українські фільми куплено кілька квитків, а на іноземний контент — повні зали. Хоча ми нічим не гірші. Просто потрібно час, щоб довести це. І ми вже це робимо.
Можливо є те, чого вам в ній все ще не вистачає? Що саме на вашу думку треба
найбільше розвивати в цій індустрії?
Звісно, є багато аспектів, які потребують подальшого розвитку. Одна з найбільших проблем — це фінансування. Для того щоб була можливість створювати конкурентоспроможні проєкти, потрібні значні інвестиції. З нашими бюджетами важко створювати високоякісні фільми, які могли б змагатися на міжнародних ринках. У нас такі проєкти можна просто перелічити на пальцях. Важливим кроком є розвиток глядацької культури. Нам потрібно більше привертати увагу до українського кіно, аби глядачі стали більш відкритими до наших проєктів. Тут безумовно має бути підтримка на рівні держави. Наприклад, введення квот для українського контенту в кінотеатрах та на телевізійних каналах, а також на стрімінгових платформах. Як це в свій час було з радіостанціями. Це важливий крок для стимулювання попиту на українське кіно. Мережеві кінотеатри – це бізнес, а квоти можуть допомогти збільшити кількість українських фільмів у прокаті, це дозволить
збудувати більш потужну кіноіндустрію, яка буде здатна не тільки задовольнити потреби українців, а й гідно конкурувати на міжнародному рівні. Хотілося б більше можливостей для молодих режисерів, сценаристів та операторів. Багато талановитих людей не мають ресурсів або можливості реалізувати свої проєкти. Важливо створювати платформи для підтримки талановитої молоді, щоб вони могли знайти своє місце в індустрії. І, звичайно, розвивати взаємодію між українськими та міжнародними кінематографістами. Спільні проєкти, копродукції — це те, що допоможе нам виходити на ширший ринок і підвищувати рівень національного кіно.
Вже скоро новорічні свята, чи було колись, що такі особливо сімейні дні
проводили на зміні?
Колись для мене Новий Рік взагалі не був святом, а скоріше роботою. Я працював ведучим, і, як правило, це були корпоративи. Тому святкового настрою в цей період особливо не було. Ти створюєш свято для інших, а для тебе це звичайний робочій день. З появою сім’ї я почав відмовлятись від таких заходів, а згодом і зовсім перестав працювати ведучим. Я довго не міг для себе зрозуміти, ким більше хочу бути — ведучим чи актором. Пошук власного шляху в акторстві дав мені можливість повністю віддатися цій професії. Тоді я зрозумів, що не можна сидіти на двох стільцях одночасно, бо тоді «простір» губиться в твоїх цілях і бажаннях — або ведучий, або актор . Як тільки визначився, хто я, пропозицій на ведучого вже не було, зате з акторством — як бачите, все чудово. Щодо змін на Новий Рік — такого не було. Не знімають в цей період. А ось інші святкові
події та важливі моменти життя — це, як то кажуть, закон підлості. Наприклад, не був на Дні народження сина, донька народжувалась без мене (до цього я був на пологах), і з пологового будинку її забирали також без мене. Можу назвати безліч таких моментів. Це дуже жорстока професія — ти не маєш права захворіти, взяти відгул або не прийти на зйомку.
Які у вас в родині традиції новорічних та різдвяних свят?
Новий Рік ми святкуємо в колі своєї сім’ї — я, дружина та діти. А після, можемо поїхати до батьків чи друзів. До війни ми кожного року їздили в Хмельницький, звідки я родом, і завжди збігалося, що 1 січня — День народження моєї бабусі, а 2-го — у моєї мами. На Різдво ми їздили у Львів до батька. Я дуже люблю це місто, особливо на Різдво — там справжня атмосфера свята, гуляння, колядки. Шкода, що зараз це неможливо. Але я дуже люблю проводити свята в сімейному колі, і цей Новий рік та Різдво будуть саме такими.
Щоб загадали в професійному та особистому житті на наступний рік?
У професійному житті я хочу загадати сил аби не зупинятись, продовжувати розвиватися, брати участь у нових цікавих проєктах, які дозволяють мені викладатися на повну і відкривати нові горизонти. Мрію про ролі, що кидають виклик, і дають можливість експериментувати з різними жанрами та образами. А в особистому житті, бажаю більше часу для сім’ї та близьких, адже це найцінніше, що є. Спільні моменти, підтримка та взаєморозуміння — це те, що надає сил і натхнення в роботі. Дуже хочу, щоб головна Мрія всіх українців здійснилась. Аби закінчилась війна і ми зажили під Мирним Українським Небом!
